Мої наробки

Цикл уроків

за творчістю М.С.Вінграновського

(11 клас, профільний рівень)

                                                                                                  

Урок №1

Тема: Урок патріотизму на прикладі життя і творчості М. Вінграновського.

Мета: ознайомити учнів із основними віхами життя і творчості                     М. Вінграновського; розвивати навички роботи в групах, пам'ять, творчу уяву; виховувати почуття національної гідності.

Тип уроку: Урок повідомлення нового матеріалу.

Форма уроку: усний журнал, медіаурок.

Обладнання: проектор, медіапрезентація, стаття І. Дзюби «Чарівник слова», зорові теки.

Література:

1.     Всесвітній день письменника / unn.com.ua

2.     Дзюба І. Чарівник слова / Українське слово. – Т.3. – К, 1994 / www/poetryclub.com.ua

3.     Князева О.Б. Презентація уроку: М. Вінграновський. Коротко про поета, прозаїка, кіномитця /school.xvatit.com

4.     Пен-клуб/wikipedia.org

Перебіг уроку

Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся...

Іван Дзюба.

I.                   Організаційний момент. Повідомлення теми та мети уроку.

Робота з епіграфом до уроку.

II.                Проблемне питання: до закінчення уроку дати відповідь на запитання, чому М.С. Вінграновський відбувся як митець і в літературі, і в кіно.

III.           Актуалізація опорних знань.

1.     Побудуйте асоціативне дерево «поети-шістдесятники».

2.     Назвіть представників шістдесятництва, що їх об’єднувало?

IV.           Новий матеріал.

Усний журнал за статтею І.Дзюби «Чарівник слова».

Учні під час уроку складають опорний конспект у зошитах (умовно:  жовтий колір).

1 слайд.

1-й учень. Рік народження: 1936-й. Той, що дав літературі українській ще й Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, роком пізніше — Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та іншими ознаменували нову хвилю в українській літературі, визначали обличчя молодого тоді літературного покоління. Їх називали «дітьми війни». Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім лягли в основу багатьох їхніх творів. Але хочеться звернути увагу й на інше в долі цього покоління. Великі історичні події, картини зрушення світу, запавши в дитячу свідомість, сприяли формуванню такого душевного ладу, в якому визрівали розмах уяви, масштабність мислення, дух тривожної причетності до історії, почуття відповідальності за долю свого народу.

2 слайд.

2-й учень. Земля... Миколаївщина, південь України, де зустрілися дві безмежності — неба й степу. Степова річка Кодима, маленька посестра Бугу й Дніпра, в якій — відчуття близькості могутнього пониззя Дніпрового й козацького Чорномор'я. Одноманітний і непоказний для невтаємниченого, а насправді щедрий і ласкавий, зворушливий світ полину і чебрецю, воронців і молочаю, фантастичних гарбузів і сліпучих помідорів на городах, міріад коників-скрипалів у траві й солістів-жайворонків у небі (тоді ще так було!), палючого сонця і нечастих теплих дощів, скупих рос і лютих суховіїв, золотих хлібів і манливих підземних скарбів... У прадавні часи тут переходили й витісняли один одного десятки войовничих народів, залишивши по собі тьмяні спогади в історії, — аж поки заселив цю землю наш народ, скропивши її своїм потом і кров'ю...

3-й учень. Отож — народ... Це покоління відчувало свою органічну причетність до нього. Воно бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували країну, а й крилом своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх... Як батьки, що поверталися з фронтів, — далеко, далеко не всі, — зранені й калічені, ставали до плугів і верстатів. Як старші брати й сестри «вербувалися» (або їх мобілізували!) на відбудову шахт Донбасу й заводів Запоріжжя. Як їхні ровесники (та й самі вони!) вчилися уривками між прополюванням буряків у колгоспі, заготівлею палива для школи й усілякою роботою на присадибній ділянці; читали при каганці, писали між рядків старих уцілілих книжок, бо зошитів не було, а за підручниками займали чергу, бо їх чи й було по одному на клас, а проте мріяли (принаймні багато з них) стати неодмінно льотчиками, моряками, вченими, дипломатами, артистами, поетами. І ставали, ставали, дарма що прибивалися до столиць у балетках-«прорезинках» і полотняних сорочках та з фанерними чемоданами на два пуди картоплі...

4-й учень. Неповторна, щемливо зворушлива мішанина нужди, вбогості, високих поривань, наївності й чіпкої енергії, малих матеріальних та великих духовних запитів...

Не сліпий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному відродженні, в припливі нових творчих сил стояла за долею кожного з отих «дітей війни» і вела їх дорогами, всю символічну значущість яких видно лиш тепер... Так і Миколу Вінграновського привела вона з Богопільської (нині Первомайської) школи на Миколаївщині — через захоплення Шевченком, Пушкіним, Лєрмонтовим — до Київського театрального інституту, «вивела» на Олександра Петровича Довженка, непомильне око якого зразу ж вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на долю артиста, кінорежисера й поета, на болісну й щасливу причетність до вічного творення духовності свого народу...

5-й учень. Пам'ятним і неповторним був для української поезії 1961 рік. «Літературна газета», попередниця теперішньої «Літературної України», подала низку щедрих і дерзновенних публікацій віршів на всю сторінку, відкривши читачам ряд імен, які зразу ж привернули загальну увагу шанувальників українського слова і без яких сьогодні не уявиш нашої літератури.

6-й учень. 7 квітня газета вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Фото красивого інтелігентного юнака, який гордо ступає київською вулицею, — і п'ятнадцять віршів, що відтоді так і лишилися в українській поезії її непритьмянілими перлинами: «Прелюд Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші.

3 слайд.

7-й учень. Але не бракувало й таких, кого вірші спантеличили: в них знаходили «штукарство», «туманності», «навмисну ускладненість», «деструкцію» тощо. Трохи вгамував пристрасті виступ Максима Тадейовича Рильського, який одну із своїх «вечірніх розмов», що тоді регулярно друкувалися у газеті «Вечірній Київ», цілком присвятив поетичним дебютам М. Вінграновського, І. Драча, В. Коротича. Висловивши низку зауважень, він водночас підкреслив безумовну обдарованість та перспективність молодих авторів, їхнє право на власні пошуки; при цьому особливо відзначив національну емоційну стихію та довженківське начало у Миколи Вінграновського.

8-й учень. Вагомим актом поетичного самоствердження Миколи Вінграновського стала його перша поетична збірка «Атомні прелюди», що вийшла 1962 року. (До речі, майже одночасно вийшла і перша збірка Василя Симоненка «Тиша і грім», як і перша збірка Івана Драча «Соняшник»).

9-й учень. Книжка вразила і багатьох окрилила своєю незвичайністю — масштабністю поетичної думки й бентежною силою уяви; діапазоном голосу, що вміщав у собі і громадянську патетику, і благородний сарказм, і щемливу ніжність; високим моральним тонусом і самостійністю громадянської позиції, тією гідністю і суверенністю, з якими говорилося про болі народу, проблеми доби, суперечності історії. Космос, людство, земля, народ, доба, Україна — ось який масштаб узяла поетична мова Вінграновського, ось у яких вимірах жив його ліричний герой.

10-й учень. Наступна поетична збірка Миколи Вінграновського вийшла через п'ять років. Звалася вона «Сто поезій», але насправді в ній їх було... дев'яносто дев'ять. Це сталося внаслідок різних цензурних втручань і «перетрясок», і така невідповідність виглядала символічно, бо вказувала на ті труднощі, які поетові доводилося долати на шляху до читача. На той час уже відбулися не лише ідеологічні погроми, жертвами яких стали поети-шестидесятники та інші молоді митці, а й політичні арешти національно активної молоді. На зміну хрущовській відносній «відлизі» приходило те, що пізніше дістало назву брежнєвського «застою», хоч фактично було не застоєм, а реакцією. Суспільна атмосфера стала вкрай несприятливою для вільної творчості, для реалізації таланту в будь-якій сфері мистецтва і культури. Потрібна була велика душевна опірність, щоб вистояти, залишитися собою, говорити з читачем несфальшованим голосом. Микола Вінграновський зміг це зробити, хоч, звичайно, він сам змінювався: нові обставини, новий життєвий досвід, природний внутрішній розвиток, — а відповідно змінювався і характер його поезії.

11-й учень. На місце громадянської вибуховості починають приходити розважливість і роздумливість; патетичні та героїчні інтонації обростають обертонами журливості, гіркоти, тихої радості; масштабність притишується зосередженістю. Вже вгадується внутрішній рух від душевної «романтики» до душевного «реалізму».

12-й учень. Виразним свідченням дальшого творчого розвитку Вінграновського стала збірка «На срібнім березі» (1978). Поетів голос став начебто тихішим, але відбулося внутрішнє ускладнення й збагачення його лірики, підвищилася прихована, в собі зосереджена інтенсивність душевного життя.

13-й учень. А 1984 року вийшла просто дивовижна невеличка книжечка — «Губами теплими і оком золотим». У ній органічно переплелися і картини природи, і спогади дитинства, й інтимна лірика, і предметна реальність світу, і химерія, і казка, і добра витівка, і гумор, і затамована жура: найбуденніші будні людини і природи постають як світова містерія...

14-й учень. Поезія Миколи Вінграновського вся напружено й тремко зосереджена на «клятих питаннях» — і вічних, і нашої доби. Щоб переконатися у цьому, варто перечитати бодай кілька давніших та новіших творів — «Демона», «Елегію», «Український прелюд», «Оксані», «Поїхали на Сквиру...», «До себе», «Останню ніч Богуна», «Хтось опівночі...»; власне чи не кожен вірш це засвідчить. Але його поезія переступає через декларативне і понятійне з'ясування цих питань буття особистості, нації, людства — і оперує глибинними емоційними планами, образами уяви, драматичними картинами душевних переживань. У химерній і пристрасній медитації «Води із очерету хлюпавиця...» не вжито жодного поняття із сфери громадянського життя (хіба що найзагальніше: «твоя свята мета»), а проте вірш з великою силою і пластичністю відтворює драматизм саме громадянського самопочування, громадянської місії українського поета другої половини XX століття. У Вінграновського майже завжди світоглядне й громадянське самоозначення включається в ширшу й незглибнішу сферу, в загальну динаміку душевного життя, стає всепроникним і всюдиприявним у душі: розпросторює свою владу на все духовне єство людини, а не залишається, як це здебільшого буває в менш суб'єктивній поезії, відокремленою ділянкою спеціальних силкувань.

15-й учень. Неповторна індивідуальність Вінграновського невловна і біжуча, як живе срібло. Його поезія — це стихія, що в ній цілковито відсутня якась навмисна спрямованість, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він говоритиме за мить, що зрине дивовижно з глибинних нутрів його душі і який настрій хвилею його огорне й хвилею спаде, щоб поступитися місцем іншому... Все, чого коли-небудь сягав його душевний зір і що чутно чи нечутно торкалося колись його душі, — все воно живе в ньому постійно, глибоко жевріє здатною щомиті спалахнути живою жариною; живе, готове щохвилі полинути водоспадом, упасти росинкою чи вдарити громом — з найнепомітнішого і найнесподіванішого приводу.

16-й учень. Але в цій непідлеглій стихії його поезії є тремке ядро, осереддя, навколо якого розгортається увесь вміст душевного життя і до якого все так чи інакше знову й знову повертається, все невтримно тяжіє. Це — народ, нація. Україна. Україна в усій складності її історичної долі — це для нього не тема, не мотив, не образ, до яких звертаються рідше або частіше, віддаючи данину злобі дня, традиції чи власному сентименту. Це щось більше, це те, чим живе його душа. І, зрештою, все, що він пише, — про неї. Навіть у найінтимніших поезіях не варто надто дослівно сприймати адресування. Може виявитися, що мова йде «не про ту любов», про іншу. Його мадонна, його Марія, його наречена, подруга, жона, мати, дівчина, Оксана, Надія, дитя, ластів'ятко, Дніпро, Рось — всі і все, кому й чому він звіряється в любові, — все це зливається в один великий і неосяжний образ. Поет говорить про свою Вітчизну, про Україну в її незбагненності й невизначальності. Вона для нього — в усьому житті.

17-й учень. Одна з підстав душевної структури Вінграновського — його глибока, органічна народність і національність. Звідти ж багато що і в душевному типі, і в поетичному стилі його. Колись Довженко говорив про вроджений такт і цноту, розважну гідність та душевну мудрість свого батька й діда — українських селян, про їхню внутрішню культуру й аристократизм, про дивовижну артистичність. Щось із цих якостей «дніпровського племені» відчувається в підґрунті поезії Вінграновського (плюс «містерія» українського степу, півдня), і це певною мірою ріднить її з довженківським духом. Як і з Шевченком. У мові про свій народ Вінграновський має щось таке, що йде від Шевченка.

18-й учень. Мови треба вчитися все життя і з довірою та вдячністю пізнавати нове, кожне незнане тобі слово чи незвичний зворот. Особливо коли читаєш поета, бо поет не раб мови, а її творець, він максимально використовує всі очевидні і приховані можливості національної мови, може вдаватися до словотворення, а може й просто поставити слово в такий контекст, що воно зазвучить по-новому, або ж за допомогою якогось префікса чи суфікса повернути новою гранню відоме слово, надати йому несподіваної барви тощо. От таким чарівником слова є і Микола Вінграновський. Українське слово постає в ньому шляхетним і вишуканим, летким і перевтільним, гнучким і улягливим, всією своєю природою спочутливим до найтонших нюансів думки й чуття. І водночас при всій легкоплинності, натхненній грайності слова — воно в нього буває грізне, суворе, й лапідарне, і завжди ненапружено точне.

4 слайд.

19-й учень. Із прозових творів кращі це ті, де відтворено світ дитинства або сферу співжиття людини і живої природи (а власне, вся природа у Вінграновського — вищою мірою жива).

У повістях та оповіданнях Вінграновський якоюсь то веселою, то сумовитою поетичною барвою поєднує світ людей і світ звірів, птахів, рослин, життя всього живого й «неживого». Причому в зображенні «персонажів» з фауни він показав себе не лише художником, а й — несподівано — оригінальне спостережливим натуралістом (оригінальне, тому що спостережливість його межує з фантазією і в неї переходить), а також, сказати б, вигадливим «зоопсихологом». Ідучи від народної казки, він натхненно одухотворює звірів і птахів і так це психологізує і злагіднює гумором, що часом здається: так, мабуть, і справді могли б «подумати» або «сказати» ті істоти!

20-й учень. І вічна для літератури тема дружби дитини зі звіром або птахом має у Вінграновського свою особливість: у дітях немовби відновлюється єдність живого світу, відчуття якої втрачене дорослими.

Діти для Вінграновського — не просто тема. Це і особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке йому, це компенсація втрат дорослої тверезості і практичної доцільності. Не випадково, мабуть, він останнім часом з великою радістю (це відчувається!) пише вірші для дітей і про дітей. І в них, може, найбільше є собою. Бо сягає тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Його «дитячі» вірші — принципово новаторські тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливають нове світло на природу всієї поезії Вінграновського як такої, в якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії і душевна чистота.

Зрештою, його «дитячі» твори — ніякі не дитячі (принаймні не спеціально дитячі): вони для всіх і про всіх. І тут — ще один напрям творчих можливостей поета, який і в майбутньому ще дивуватиме і дивуватиме нас...

5 слайд.

- Чому на вірші М.Вінграновського написано багато пісень?

6 слайд.

- У яких сучасних кінострічках, на вашу думку, міг яскраво зіграти як актор М.С. Вінграновський?

7 слайд.

- Розкажіть про діяльність ПЕН-КЛУБУ (доповідь учня, матеріали додаються).

- Яким чином із діяльністю ПЕН-КЛУБУ пов’язаний Всесвітній день письменника? (повідомлення учня, матеріали додаються).

8 слайд.

Поетичний діалог Митця і Акації (драматизація) – за поезією                 М. Вінграновського «Сеньйорито акаціє, добрий вечір».

Художній аналіз цієї поезії.

Перевірка опорних конспектів.

V. Закріплення нового матеріалу.

1. Робота в групах. Складання сенкану (аркуш із зорової теки додається).

І          «Патріот»

ІІ         «ПЕН-клуб»

ІІІ        «Акація»

2. Упізнай погляд. Матеріали додаються.

VІ. Підбиття підсумків уроку.

Метод «Мікрофон»:    

1.     Повернемося до нашого проблемного питання: чому                 М.С. Вінграновський відбувся як митець і в літературі, і в кіно.

2.     Чи могло  скластися по-іншому, за яких обставин?

3.     Чи можна назвати Вінграновського справжнім патріотом України?

4.     Доведіть чи спростуйте тезу І. Дзюби: «у Юрія Клена: "юка справжнім патріотом України?

2)    нюка?

3)    Вінграновський – чарівник слова».

VІІ. Оцінювання учнів.

VІІІ. Домашнє завдання.

Вивчити опорний конспект, повторити тему «Тропи».

Високий рівень: написати есе «Що таке любов?».

Групові творчі веб-квести за творчістю М. Вінграновського (на урок-підсумок за темою):

·        Поетика М. Вінграновського;

·        Оксюморон;

·        Поезія «Чорна райдуга» в естетиці живопису;

·        Жінка-галактика.

Додатки

 «ПЕН-клуб» (International PEN, PEN Club) — міжнародна неурядова організація, яка об'єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Був створений з метою сприяння дружбі й інтелектуальній співпраці письменників всього світу; акцентує увагу на ролі літератури в розвитку взаєморозуміння і світової культури; бореться за свободу слова; діє як потужна сила в захисті прав письменників, яких садять до в'язниці, а деколи і вбивають за їх погляди. Це одна з найстаріших організацій, яка бореться за права людини, і одна з найстаріших міжнародних письменницьких організацій. Назва клубу — ПЕН — це абревіатура від англійських слів «Poets, Playwrights, Essayists and Novelists» — «поет», «драматург», «есеїст», «новеліст», які складаються в слово «пен» (pen) — авторучка, але тепер включає письменників різних жанрів літератури, таких як журналісти й історики .

ПЕН-клуб є неполітичною, недержавною організацією, яка перебуває в формальних консультаційних зв'язках з ЮНЕСКО і має спеціальний консультативний статус в Економічній і Соціальній Раді ООН.

ПЕН-клуб засновано 5 жовтня 1921 в Лондоні з ініціативи англійської письменниці Кетрін Емі Доусон-Скотт і письменника Джона Голсуорсі, який став першим президентом клубу. Першими членами ПЕН-клубу були письменники Джозеф Конрад, Бернард Шоу, Герберт Уеллс.

Наступними президентами ПЕН-клуба були Моравіа Альберто, Генріх Белль, Міллер Артур, Маріо Варгас Льоса. Теперішнім президентом є Їржі Груша.

З 1994 року у ПЕН-клубі існує есперантська секція, єдина секція штучної мови^[1].

Міжнародний Пен-клуб складається з 144 автономних національних Пен-центрів в 101 країні. Членство в ПЕН-клубі відкрито для всіх професійних письменників, незалежно від національності, мови, раси чи віросповідання.

Україна

13 вересня 2010 року українське відділення міжнародного ПЕН-клубу очолив однин із засновників Української Гельсінкської Групи український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, філософ Мирослав Маринович. Таке рішення одностайно було прийнято на засіданні українського ПЕН-клубу в Києві.

Усесвітній день письменника

КИЇВ. 3 березня. УНН. 3 березня по рішенню конгресу від 1986 року Міжнародного ПЕН-клубу відзначається Всесвітній день письменника, повідомляє УНН.

ПЕН-клуб — це організація поетів-романістів, яка була заснована в Лондоні ще в 1921 році. Ініціатором створення даної структури була англійська письменниця Кетрін Емі Доусон-Скотт. Найперший склад ПЕН-клубу очолив Джон Голсуорсі. Після першого конгресу ПЕН-клубу Лондона регіональні центри цієї організації з'явилися в 11 країнах світу. Зараз їх налічується вже близько 130.

Всі структурні підрозділи ПЕН-клубу виступають за принципи вільного поширення інформації на території всієї планети. Активісти організації, завдяки якій з'явився Всесвітній день письменника, публічно виступають проти придушення свободи слова і цензури. Вважається, що вільна критика — це необхідний елемент процесу економічного і політичного розвитку країн. Саме ці принципи озвучуються під час офіційних заходів, присвячених Всесвітньому дню письменника.

СЕНКАН

Схема складання

1.       Одне слово, яке позначає тему.

2.       Два означення (найчастіше прикметники), найбільш типові асоціації.

3.       Три слова – дія, пов’язана з темою.

4.       Фраза з чотирьох слів – ставлення до теми.

5.       Одне слово – перефразування сутності теми.

Урок №2

Тема: Урок любові «Доки доля дорогу стеле…» (М.Вінграновський).

Тип уроку: урок формування і вдосконалення вмінь та навичок.

Форма: ноосферний.

Обладнання:  жовта свічка, віддруковані вірші поета на жовтих аркушах, олівці, фарби, мед,  мелодія Бетховена «До Елізи».

Етапи сприйняття інформації в ході уроку

Релаксація	Активність	Релаксація	Активність
метод	метод	метод	метод
Релаксація. 1.«Квадратне дихання». 2.  Візуалізація відчуття (поцілунок рідної людини). 3. Моделювання відчуття (на якій відстані тепло запаленої свічі нагадує тепло поцілунку).	Малювання символу, образу, інформації 1. Опрацювати образ поцілунку в поезіях за групами (уявити, визначити троп): І-«День Перемоги», ІІ-«Щока та тінь, та тінні очі», ІІІ-«Величальна колискова». 2. Намалюйте отриманий образ на папері.	Слухання тексту 1.«Вас так ніхто не любить»(під мелодію Бетховена). 2. Чому перший місяць подружнього життя називають медовим ? 3. Смакування меду. 4. Чи готові ви  впустити в своє життя справжнє кохання, наскільки можете відкрити своє серце? 5. Вправа Обійми»	Читання/створення тексту, аналіз 1.Перевірка домашнього есе «Що таке любов?» 2.Використовуючи тропи таблиці, створіть верлібр «Кохання » або Молитву до Любові (на вибір).
мета	мета	мета	мета
Увести матеріал на основі власного досвіду і вибору учня 1.Що ви знаєте про поцілунок? (долі, Іуди та ін.)	Обговорення інформації	Розуміння інформації 1.З чим порівнює любов, у яких образах описує своє кохання, за допомогою яких тропів М.Вінграновський?  2. «Моя ви пам’ять степу-ковили» (метафора); «Я вас люблю, як сіль свою – Сиваш» (порівняння). 3. Знайти тропи в поезіях за групами: І-«Цю жінку я люблю», ІІ-«Щаслива пісня», ІІІ-«Вже ночі під листопадом ночують». 4.Заповніть таблицю.	Зачитування  тексту
Сенсорно-моторний етап	Символьний етап	Логічний етап	Лінгвістично- творчий етап
І	ІІ	ІІІ	ІV

V. Рефлексія.

1. Метод «Незакінчене речення».

«Сьогодні на уроці …

я відчув…

мене здивувало…

я запам’ятав…».

2. Оцінювання.

VІ. Домашнє завдання.

Аналітично-художнє читання поезій М.С.Вінграновського:

«Танго – 1945», «День Перемоги», «Довженко», «Постою коло тебе і візьму..», «Демон».

Підготуватися до драматизації (поема «Демон»).

Додатки

Поцілунок - символ злиття людських душ, кохання, знак поваги і привітання, у християнстві - взаємної любові і єднання послідовників Христа; прощання і прощення.

Як не дивно, але у багатьох країнах світу такий звичайний для нас поцілунок ... відсутній. Зокрема, його узвичаєна форма невідома деяким народам Африки, Австралії, Америки. Нехарактерний він сьогодні значній частині китайців та японців. У ескімосів, жителів Океанії замість поцілунка люди використовують іншу форму: труться ... носами чи обнюхують один одного.

На думку вчених /Байбурін А., Топорков А. Біля джерел етикету.-1990.-С.52/, корінь слова поцілунок -ціл- /-цел-/ споріднений з індоєвропейським koil, що означав поняття здоров'я, святості, цілісності. Таким чином, поцілунок - це прадавня формула побажання бути "цілим" /живим, здоровим/.

У фольклорі поцілунок - символ знищення зловорожих чар.

Поцілунок мав вагоме ритуальне значення. Зокрема, на Закарпатті після вінчання молода цілувала свекруху під серце, а та - невістку, що символізувало майбутню злагоду й порозуміння.

На Україні широко побутував поцілунок під час багатьох свят, ритуалів. Зокрема, він означав глибоку приязнь до дорогого гостя, радість зустрічі після розлуки. Раніше на ознаку глибокої поваги до батьків діти цілували їм руку. Поширеним було "святе цілування" на Паску, коли люди цілували хрест, ікону, одне одного, примовляючи "Христос воскрес" - "Воістину воскрес". Цей звичай символізував рівність людей перед лицем вселюдської радості - воскресіння Христа. Священик давав руку для поцілунку як символ миру і злагоди, відпущення гріхів. У християнстві поцілунок символізував взаємну любов та єднання послідовників Ісуса Христа.

Глибоке символічне значення мав прощальний поцілунок. Перед смертю люди цілували одне одного, кажучи: "Прости мене, Христа ради, якщо я у чомусь согрішив проти тебе". Це був знак прощання і прощення усіх взаємних кривд та образ.

Материнський поцілунок дитини, що вирушає із батьківського дому, символізував благословення і побажання щастя-долі. Цілування молодих під час шлюбного ритуалу означало єднання їх душ.

У художній літературі широко висвітлено усі ці функції поцілунку. У ХХ ст. він, на жаль, все частіше набуває сексуального відтінку.

У творах справжніх майстрів слова поцілунок - це вияв нестримної жаги кохання, бажання принести іншій людині насолоду, щастя. Напр., у О.Олеся:

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй її, цілуй її, -

Знов молодість не буде!" /"Чари ночі"/.

Або:

Цілуймо руки наших матерів -

Натруджені, сумні й ласкаві руки.

/О.Орач/.

ІУДА , ІУДИН ПОЦІЛУНОК

Вирази походять з біблійної легенди про зраду одного з дванадцяти учнів Ісуса – Іуди Іскаріота, що продав свого вчителя за тридцять срібняків іудейським первосвященикам. Попередивши, що того, кого він поцілує, треба негайно схопити, Іуда привів сторожу в Гефсіманський сад, де молився Ісус, підійшов до нього і поцілував (Матв., 26, 48-49; Марк, 14, 44; Лука, 22, 47).

У переносному значенні Іуда – зрадник, лицемір; "Іудин поцілунок" – вчинок людини, що прикриває облесливістю свою зраду.

Таблиця №1

Рядочки з поезій М.С.Вінграновського	Визначити тропи
«Дороги снів твоїх і рук»
«Подивилось небо крізь зорі»
«Зацвіли твої пальці першим цвітом любові»
«Зацвіли твої очі першим цвітом сльози»
«Дивлюсь високим срібним поглядом на тебе»
«І ти, як мак, про щастя бачиш сни»
«І ти, як свічка вдалині»
«І тече твій погляд темно-синій, як вітер в затінку небес»
«Ми з тобою ще одні сніги зимуємо на щасті, як на листі»
«І золоті слова любові дорогої мені звучать на спечених вустах»

Рядочки з поезій М.С.Вінграновського	Визначити тропи
«Дороги снів твоїх і рук»	метафора
«Подивилось небо крізь зорі»	персоніфікація
«Зацвіли твої пальці першим цвітом любові»	метафора
«Зацвіли твої очі першим цвітом сльози»	метафора
«Дивлюсь високим срібним поглядом на тебе»	епітет
«І ти, як мак, про щастя бачиш сни»	порівняння
«І ти, як свічка вдалині»	порівняння
«І тече твій погляд темно-синій, як вітер в затінку небес»	метафора, порівняння
«Ми з тобою ще одні сніги зимуємо на щасті, як на листі»	метафора,   порівняння
«І золоті слова любові дорогої мені звучать на спечених вустах»	епітет

Урок №3

Тема: Урок мужності «Двадцять столітечок сниться світ без війни»     (М.Вінграновський, 1960 рік).

Тип уроку: урок закріплення і застосування знань, умінь та навичок.

Форма: ноосферний.

Обладнання:  метроном,  хліб, віддруковані вірші поета на білих аркушах, фільм М.Вінграновського «Довженко. Щоденник 1941-1945» (1993), мелодії: Бетховен «Реквієм», «Танго смерті» оркестр концтабора «Яновський».

Етапи сприйняття інформації в ході уроку

Релаксація	Активність	Релаксація	Активність
метод	метод	метод	метод
Релаксація 1.Молитва гештальтистів. 2.Вправа «Дружнє коло» (із побажаннями добра і миру).	Малювання символу, образу, інформації 1.Які художні образи із віршів М.Вінграновського розкривають увесь гострий біль війни? (Горе, похоронка, Вдова-Любов, Вдова-Життя, «не могили братські – очі йдуть», …). 2.Які художні засоби використовує поет? 3.Знайдіть тавтологію. Для чого її вживає автор? Відкорегуйте 3 образи. 4.Чи є метонімія?	Слухання тексту 1.Перегляд  фільму М.Вінграновського «Довженко. Щоденник 1941-1945» (1993). 2. Після учням пропонується свіжа українська паляниця.	Читання/ створення тексту, аналіз 1. Драматизація поеми «Демон». 2.Створити твір-враження «Справжній патріот», використовуючи визначені мисле- образи. 3.Високий рівень: створити «Клятву патріота»/ «Кодекс честі патріота» (на вибір».
мета	мета	мета	мета
Увести новий матеріал на основі власного досвіду і вибору учня 1.Що для вас є мужність? 2.Як крило війни зачепило вашу родину? (Ланцюжок єдності). 3.Хвилина пам’яті (під метроном).	Обговорення інформації 1.Чому людство не може жити без війн? 2.Із якою метою М.Вінграновський уводить у поему «Демон» форму колискової?	Розуміння інформації 1.Які образи найбільше вразили? 2.Як можна залишитися мужнім на війні? 3.Які основні мислеобрази патріотизму? (захист, любов до рідної землі, мужність, повага, честь, героїзм).	Заучування тексту
Сенсорно-моторний етап	Символьний етап	Логічний етап	Лінгвістично-творчий етап
І	ІІ	ІІІ	ІV

V. Рефлексія.

1. Метод «Незакінчене речення».

«Я клянусь…».

2. Оцінювання.

VІ. Домашнє завдання.

Повторити вивчений матеріал. Підготуватися до захисту творчих веб-квестів.

Додатки

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Ярами бурими, гнідими

 Тумани впали й поповзли,

 Німотні тіні заходили

 Сліпого попелу й золи.

Який поріг? – Нема порога.

 Де родовід? – Не доведу.

 Цілує тихо Перемога

 Губами білими вдову.

А горе горя ще народить,

 В порожній вигляне рукав.

 Стоїть народ мій і народи

 Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища. Затихли.

 Зозулі лет – ні в сих, ні в тих.

 Земля – могила для загиблих,

 Земля – землянка для живих.

І лиш сльоза, з пожеж іржава,

 Таку ж іржаву доганя...

 До смерті стомлена держава

 У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий

 Пита – кого? чого? – пита...

 Вдова цілує Перемогу

 У перепалені уста.

І тут коли, коли похмурі

 На нас дивилися віки –

 В дитдомі, в гільзі, у латурі

 Народ нам зав'язав пупки.

Малі-маленькі, більші-менші,

 Дезинфіковані вапном,

 Так стали ми, народоперші,

 Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби

 Ребристе в лишаях дитя –

 І цілували наші губи

 Вдова-Любов, Вдова-Життя.

   

ДОВЖЕНКО

І

 Благословенні води літ,

 Літа Десни благословенні,

 І часу вічного політ

 В однім осяянім іменні.

Благословенна срібна твердь

 Землі і неба, дня і ночі,

 І золоті вогневі очі,

 Де обнялись життя і смерть.

Священна чаша доброти

 В руках всеспільності й любові

 І світ, об'єднаний у слові

 Краси, і правди, і мети.

Благословенна світлотінь

 Судьби в щасливім одкровенні.,

 І многокрилля поколінь

 В однім озоренім іменні.

II

 Цвіркун сокиркою січе

 Весло з водою, зими й весни.

 Дрімає небо, і тече

 Дорога зір на давню Десну.

По тій дорозі хто пройшов,

 Той знає, що ті версти варті...

 Але – там першою Любов

 На грізній на своїй на варті.

Вона в душі його стояла,

 Коли кривавивсь світ при нім,

 І, як могла, оберігала

 Його в стражданні золотім...

Він був щасливий, бо свободи

 Огромний подих в нім не щез.

 Він мав за честь судьбу народу,

 Мав Революцію за честь.

************

  

Постою коло тебе і візьму

 Ту вогнелику пам'ять незабуту:

 Переведу на слово, на тасьму,

 На руку ту, що нас веде за руку.

Гірка моя прискорена любов:

 На світі Севастополів немає!

 Постріляна і перебита кров

 Мене далеко й довго обнімає.

То не могили братські – очі йдуть:

 Не дивляться ні каро, ані синьо...

 Ми з вами, добрі: бути! бути! буть!

 А слива зацвіла так синьо-сливо...

А літо синє підніма крило,

 Летить до себе наче – а від себе...

 Щасливе небо – з вами теж було.

 Не віддавайте неба нам. Хоч треба.

Нам треба вас. Ми є, але без вас...

 У братськім поіменні й безіменні

 Ваш каро-синій, синьо-карий час –

 На всі часи знаменні і священні.

Танго-1945

Винова дама, — а гора Хомок, —

Винові крила темінь розпустила,

І запросив голубку голубок

Потанцювати танго любомиле.

Вечірнє танго, танго на Хомку, —

Ти обіймаєш білими руками, —

Поклав щоку я на твою щоку —

Невже щось може бути поміж нами?.

Пробач мені, що, може, невпопад

Моя нога з твоєю йде у танго —

Чотири роки грів я автомат,

Чотири роки йшла нога за танком.

Твій чорний локон вітер причесав,

Але не це мене в тобі туманить…

Я в хромових чоботях й при часах —

Невже тебе оце в мені лиш манить?

Любов — солома, і сірник не згас,

Одна хвилина і — пожежа в грудях…

Я завтра їду в шахти на Донбас,

Але, повір, тебе я не забуду.

Моя ви дамо на горі Хомок,

Де тільки не носило й не ходило,

Ми — ви і я — голубка й голубок

Удвох танцюють танго любомиле.

Демон

Гай-гай, моя фантазіє печальна, —

 Моя невірна любко чарівна!..

 Лиш відпусти тебе від серця до вікна,

 Як ти летиш свобідна й безпричальна…

 Гай-гай, моя фантазіє печальна!..

Всміхнись мені, коханочко моя!

 Змалюй мені картини не трагічні,

 Пошли мені квартали опівнічні,

 Коли я вперше Демоном буяв.

І шепотів собі його молитви,

 І плакав з радості в передчутті труда…

 Не крізь прокляття, злигодні та битви

 Мені вчувалась Демона хода.

Любов мені його лиш осявала,

 Він тихим степом поставав мені…

 Стояла Україна вдалині

 І дні озорення мої благословляла.

Було мені так легко на душі. —

 Казав учитель мій: розумно, чисто, ясно… —

 Мов над землею груші запашні,

 Думки гойдалися над серцем, щоб упасти.

Я жив тоді, мов складений із скла,

 Бо світ в мені світився осіянний…

 І все було: і друзі, і Москва,

 І свято літ, і образ Юліани…

Прийди ж, гармоніє, в стривоженість мою

 Перед високими картинами святими,

 Я ними снив!.. І от я вже стою

 Стривожений і тихий перед ними…

 Прийди ж, гармоніє, в тривогненість мою!

* * *

Він пролітав між зорями, б’ючись,

 Шматуючись об зорі опівночі.

 Червоний піт із крил його сочивсь,

 І сльози серця прибували в очі.

І відчай радості з грудей його хрипів!

 Прокляття всесвіту неслось, як перемога!

 Кидалось небо вічністю під нього,

 Пробитий простір вслід йому кипів…

Прощай, небесна доле моя вбога!

 Прощай, печаль, і роздуми сумні!

 Це, Земле, ти кричиш у глибині,

 І стогін твій — моя свята дорога!

Нема мене — якщо тебе нема!

 Немає космосу, якщо тебе не буде!

 Нема нічого! — хаос, і пітьма,

 І вічне царство тиші і огуди!..

Я вилечу! Я розлечу себе,

 Але візьму у думи твою долю,

 Води твоєї тіло голубе

 Я обніму до золотого болю!..

Це ми колись, незрілі і малі,

 Удвох життя нежите починали.

 Ми слів страждання ще тоді не знали,

 Була дівчам ти в первозданній млі.

Приходив юний всесвіт голубий

 Світилами пахкими опівночі,

 І над неясність нашої судьби

 Зоря зірниці зазирала в очі.

Мовчу!.. Мовчу!.. Я спомини жену!

 Я серцем вистукав всесвітню домовину,

 Її всесвітню тишу крижану

 Я проклинати буду до загину!

Ніщо не звабить від Землі мене!

 З’явися, Байроне, в цю мить переді мною!

 Ти перший викликав мене в життя земне

 І перший мукою споїв мене земною.

Ти чорним світлом ночі освітив

 Мої літа, тоді ще молодії,

 Презирством, зверхністю і гнівом освятив

 Мої думки, і пристрасті, і дії.

Ти звів мене над людством і повів

 Про суєту суєт його і малість,

 Про дивовижну днів його несталість,

 І ти мені свободу заповів!

Байрон

Не нарікай на мене, древній друг!

 Дорога людства — помилки і жертви.

 І наше людство — юрмище хапуг,

 Щоб тільки красти, спати, жерти.

Любов у нім дорівнює ганьбі!

 Свобода четвертується законом!

 Розгоном мрій і творчості розгоном

 На цій Землі не здобрувать тобі!

І я кажу: вчарований титан

 Не змінить світ ні в пісні, ані в герці,

 Сосна печалі виросте у серці,

 Голками вп’ється у відкритість ран…

Демон

Лечу, як сплю… І сніння це страшне…

 З’явися, Лермонтов, в цю мить переді мною!

 Ти вдруге викликав мене в життя земне

 І вдруге мукою споїв мене земною!

Мені кохання ти подарував!

 Будь прокляте моє святе кохання! —

 В огні страждань і болів я почав

Безсмертям мірять болі і страждання.

І прокляли Земля мене і люд!

 Земля за люд, безсмертям оповитий,

 За вічних дурнів, за безсмертний бруд

 І за безсмертну смерть негордовиту.

А люд прокляв за Землю за малу!

 Герой за рани, бідний кляв за сало,

 А геній кляв за муки чи хвалу,

 І небо в мене зорями жбурляло!

Лермонтов

Печальний мій!.. Не говори мені

 Про давню нашу дружбу незавидну.

 Я сам згорів на чорному вогні

 Темнот людських!.. І дня було не видно.

Бо хто життя сучасністю згубив.

 Тому чужа майбутнього упевність.

 Безсилий силою, я знав свою даремність

 І зненависть… Я зненависть любив!

Нове життя, вітчизну іншу, бога

 Я видумать для радості не міг!..

 Дорога людства радістю убога,

 І розверстована глибинна ця дорога

 Піснями кращими товаришів моїх.

Демон

Мені життям написано було

 Не ненавидіти, не клясти, а любити.

 Століття за століттям протекло,

 Епохи просміялись, наче діти.

Я сіяв жах, і зненависть, і сум,

 Вигнання дух, я сіяв зло усюди…

 Прощай, старе! Чоло моє і груди

 Нові глаголи дням земним несуть!

Я спалюю той предковічний жах,

 Який наводив я на велелюдну кволість!..

 Людської долі неохайна повість

 В моїй душі на чистих сторінках!

В моїй душі безсмертний дух народів,

 В моїй душі енергія століть…

 Почнись, епохо чистих небозводів,

 Епохо згоди, хліба і суцвіть!

* * *

…Він пролітав між поглядами сонць,

 Одна глибінь мінялася другою…

 Колись, зацькований, дорогою такою

 Він од Землі летів у неспокою,

 І помстою тремтіла його моць…

Минає все. Цькування проминуло.

 І Демон Землю кликав уві сні…

 Обридлий всесвіт, зорі навісні

 Йому всміхалися безпомічно і чуло.

Проходить все! Віки проблискотіли,

 Вітри посивіли, і сонце підросло.

 Земля придбала атом… І могили,

 Як мертві думи випитої сили,

 Рясніш усіяли її старе чоло.

Була війна і на земній дорозі,

 Над кроками держав і матерів,

 Катастрофічні квіти бомбовозів

 Чорніли й червоніли угорі.

Була війна. До ніжних небозводів

 Тяглись гармати тихо по ночах,

 1 кров поранених народами народів

 Текла з Землі і сохла на зірках.

Він оглянувсь на всесвіт — простиралась

 Небесна тиша в збурені поля,

 А перед ним повільно оберталась

 Хрестами перехрещена Земля…

Солоні хмари білою сім’єю

 Неслись з Землі, гарячі і грузькі, —

 То сльози піднімалися людські

 І хмарами ставали над Землею.

Кружляло сонце, кулями пробите,

 І попелом розвіювались дні.

 Жінки у полі закосили жито,

 Що виросло з розвіяних синів…

Оглухла птиця пісню окликала,

 Тріщали голови будинків уві млі,

 І став Солдат! Перед Солдатом встала

 Кривава тінь на чорнім неба тлі.

Демон

Печальний я… І тінь моя в крові…

 Земля ворушиться живими ще мерцями,

 І на мерцях ромашки у рові

 Гойдаються червоними тільцями…

Солдат

 Ти хто такий?

Демон

 Я вічний дух Землі…

Солдат

 З якої роти?

Демон

 Плачу і страждаю…

Солдат

А я — Солдат. У мене на чолі

 Вінок наруги. Духа я не знаю.

 Я єсть Солдат. Із черева мого

 Стирчать сьогодні африканські списи.

 В моїй руці народів чорних список.

 Мені наказано не повертать кругом.

 Я знищив сто народів і культур,

 Я зґвалтував красу і ніжність людства.

 Я з тюрем ввесь, концтаборів, тортур,

 Ганьба людини, я взірець безпутства.

 Я ввесь в прокляттях, попелі й димах,

 Одружений на смерті, я пропах

 Двадцятивічним ароматом смерті!..

 Не сплять мої політики сумні!

 Базіки многотрудні, величаві!

 Попростирали язики криваві…

 Їм говорить — а діяти мені!

 Та я вдоволений: в базіканні про згоду,

 Про мир і розквітаючий прогрес

 Вони модернізують від народу

 Мене таємно!.. Смерті вічний пес,

 Я їх слуга — я знищу все навколо

 І знищу їх — дорога в смерть одна.

 Двадцятий вік я ухопив за горло —

 В моїм запасі атомна війна.

 У затишку, коли моїх моторів

 Не чуть біля слов’янських берегів,

 Я, увімкнувши очі із-під брів,

 Співаю басом в атомному хорі.

Демон

Я тихо стогну в розпачі глухім…

 Я не питаю навіть, люди, хто ви?

 У цім вечірнім присмерку сухім

 Дивлюсь очима суму на діброви.

Прощай, Земля! Не жаль мені нічого!

 Жаль одного, що ти, Земля, — моя…

 Затихни, боле, і засни, тривого,

 Ви не мої, і я для вас — не я!

Воюй. Земля! Плоди двоногу малість!

 Плоди собі держави і гроби,

 І суєту, і підлість, і зухвалість,

 А там що хочеш думай і роби!

Лети собі! Обмотуйся віками,

 Намотуйсь на страждання і війну!

 Під всепожерними вселюдними руками

 Ти дух свій випустиш в якусь добу одну!

І вже тоді ув атомній пустелі,

 Вдихаючи ганебність і нудьгу,

 Я по твоїй, колись живій, оселі

 Один блукатиму крізь сонячну югу…

* * *

Він пролітав між. селами в степи,

 Між телевізорними вежами нічними,

 Попід ворота, арки і мости,

 Поміж столицями, великими й малими,

І понад серцем трудним і ясним

 Вставала дума трудна і прозора,

 І тихло серце… І всесвітнє море

 Схилялося над озером земним.

Схилялося… дивилося… мовчало…

 І чеберяло хмарами вгорі!..

 І мовби посміхатись починало

 Над синістю світань і вечорів.

Над людством і стражданнями людськими,

 Мов говорило Демону й мені,

 Що ми із ним і наші ночі-дні,

 Держави, техніки, світогляди і рими,

І все, що люблено, що вистраждано в нас,

 У нашому вселюдному двобої,

 Ввіллється в час загибелі людської

 У всепланетний знищувальний час…

Цвіли ромашки на весняних ґулях,

 Зозулі закували на жита…

 І на весь всесвіт ще Земля-зозуля

 Кувала Демону земні свої літа…

Колискова Землі

Тюрми притихли, заснулі,

 Сплять президенти і я…

 Люленьки, люлі, ой люлі,

 Африко чорна моя…

Сплять вже ракети і кулі,

 Сплять генерали і я…

 Люленьки, люлі, ой люлі,

 Азіє жовта моя…

Сплять і могили забулі,

 Концтабори сплять і я…

 Люленьки, люлі, ой люлі,

 Біла Європа моя…

Люлі, Америко, люлі,

 В вічні полинемо сни —

 Двадцять столітечок сниться

 Світ без війни.

Урок №4

Тема: Урок блакиті     «У синьому небі я висіяв ліс» (М.Вінграновський).

Мета: узагальнювати знання з  теми  «Творчий доробок М.С. Вінграновського», розкривати глибинні думки і емоції  його поезії; розвивати здатність сприймати й розуміти ліричні твори, дослідницьку компетентність, уміння долати стресові ситуації (копінг-поведінка); виховувати любов і повагу до слова, внутрішнього світу митця.

Тип уроку:  урок узагальнення знань, умінь і навичок.

Форма уроку: інтегрований урок (живопис, поезія, комп’ютерні технології).

Обладнання: портрет М.С. Вінграновського, малярський вернісаж «У синьому небі я висіяв ліс», комп’ютерні презентації  творчих веб-квестів, зорові теки, синій колір в деталях.

Перебіг  уроку:

Космос, людство, земля, народ, доба, Україна —                                                                                                                     

ось який масштаб узяла поетична мова  Вінграновського,  

ось у яких вимірах жив його ліричний герой.

                                                                                                            І. Дзюба.

І. Оргмомент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Біографічна скринька.

1936 - «діти війни» - Миколаївщина - Олександр Петрович Довженко – ВДІК -  Максим Тадейович Рильський - «Атомні прелюди» - «Сто поезій» - 1984 – зоопсихолог  - Іван Орлюк – 2004.

«Мозковий штурм».

- Чому на вірші М.Вінграновського написано багато пісень?

- У яких сучасних кінострічках, на вашу думку, міг яскраво зіграти як актор        М.С. Вінграновський?

- Яким чином пов’язаний  поет із діяльністю ПЕН-КЛУБУ? (1-й президент української філії).

       - Чи можна назвати Вінграновського справжнім патріотом України?

       - Які кольори переважають у поезіях митця? (Білий, чорний, синій).

      

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя. У сучасному світі засилля інформації, шаленого науково-технічного прогресу дуже часто люди потрапляють у тенети стресу. Одна із стратегій копінг- поведінки полягає в самозаглибленні у творчість.

Довідка. У вітчизняній психології копінг-поведінка розглядається як усвідомлена раціональна поведінка, спрямована на усунення стресової ситуації. Умовою копінгу  є стрес - стан людини, неспецифічна реакція на фізіологічному, психологічному і поведінковому рівні, яка  з'являється у відповідь на негативні події. Психологічна значимість копінгу у тому, щоб  ефективно адаптувати людину до потреб у різних ситуаціях, дозволити оволодіти ними, ослабити і пом'якшити ці потреби, загасити стресову дію ситуації. Стрес - це насамперед корисна для організму реакція, яка виникла у ході еволюції, що сприяє оптимальної його адаптації до мінливих умов життя. Разом з тим сильні і багаторазово повторювані дії стресорів можуть приводити до різноманітних негативних наслідків, на яких фіксують свою увагу багато дослідників.

Саме творчість допомогла модерністам на початку ХХ ст.,переусвідомивши, подолати мотиви світової скорботи. Саме творчість надавала шістдесятникам сили для боротьби, та навіть просто жити в умовах  радянського режиму. Звідси й ускладнена метафорика як один із способів затамувати біль.

Біль гострий, нестерпни         й. Біль через втрату друга – вбивство в правовій державі.

Драматизація.

Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі...

                                                     Пам'яті Василя Симоненка

Наш  Василь  іде  по  найдавнішій  у  світі  дорозі

З  розплющеними  28-літніми  очима

Наш  Василь  іде  по  останній  у  світі  дорозі

З  зупиненим  серцем  з  опущеними  руками

В  яких  учора  іще

Говорило  перо

Поета-мужа

В  темно-коричневому  костюмі

В  білій  сорочці  защібленій  матір'ю  під  підборіддям

В  черевиках  зашнурованих  дружиною

З  кручі  Дніпра

З  28-ми  своїх  літ

Наш  Василь  стартував  на  немислиму  в  світі  орбіту

Ім'я  якій

Наші  горе  і  сльози

І  тиха  клятва  моя

На  солонім  плечі  України

Мій  Василю

Справа  не  в  тому  пузатому  автобусі

Підперезанім  чорною  стрічкою

І  справа  не  в  чорних  отих  світлофорах

І  не  в  чорних  отих  горобцях

Що  вицвірінькувались  з-під  коліс

І  справа  не  в  п'яненьких  гробовщиках

З  чорними  лопатами  під  хрестами

Справа  Василю  не  в  цьому

Ти  б  сам  сказав

Якби  не  летів  зараз  ти  з

         найбільшою  швидкістю  в  світі

Щоб  стати  наснагою  в  нашому  небі

Дивитись  і  переконуватись

Що

Справді

Робимо

Ми

Для  щастя  народу  Дніпра

Ми  завжди  у  чімсь  не  встигали

Але  наш  Василю

Яке  покоління

В  такій  вибаглилвій  мірі

Вправі  засвідчити  те

Що  я  кажу  з  непокритою  головою  і  серцем

           жодного  слова  брехні

           жодного  граму  підступства

           підлості

           хитрощів

           чи  недовір'я

           наклепів

В  нас  не  було  поміж  нами

В  нас  не  було  і  не  буде

Так  я  кажу

Чи  ні

Так  я  кажу

Чи  ні

Я  кажу  правду

Бо  за  душею  цієї  правди

Стоїть  Україна.

1965

IIІ. Оголошення теми і мети уроку.

Слово вчителя. Затамувавши біль правдою і вірою, шістдесятники заглиблювались у мистецтво.

 Робота з епіграфом.

    Які архетипи панували в поетичному світі М.Вінграновського?

Саме вони допомогли сформувати красу поетики Миколи Степановича. Сьогодні  ми узагальнимо наші знання про його творчість та поринемо у світ образного поетичного слова (записати тему уроку в зошит).

ІV. Узагальнення знань, умінь, навичок.

    Живопис.

Малярський вернісаж «У синьому небі я висіяв ліс».

1 група малюнків. Образи, створені уявою учнів середньої ланки, які не читали поезію «У синьому небі я висіяв ліс».

2 група малюнків. Образи, створені уявою учнів 11 класу, які  читали поезію «У синьому небі я висіяв ліс».

ВЧ поезії «У синьому небі я висіяв ліс».

У  синьому  небі  я  висіяв  ліс,
У  синьому  небі,  любов  моя  люба,
Я  висіяв  ліс  із  дубів  та  беріз.
У  синьому  небі  з  берези  і  дуба.

У  синьому  морі  я  висіяв  сни,
У  синьому  морі  на  синьому  глеї
Я  висіяв  сни  із  твоєї  весни,
У  синьому  морі  з  весни  із  твоєї.

Той  ліс  зашумить,  і  ті  сни  ізійдуть,
І  являть  тебе  вони  в  небі  і  в  морі,
У  синьому  небі,  у  синьому  морі...
Тебе  вони  являть  і  так  і  замруть.

Дубовий  мій  костур,  вечірня  хода,
І  ти  біля  мене,  і  птиці,  і  стебла,
В  дорозі  і  небо  над  нами  із  тебе,
І  море  із  тебе...  дорога  тверда.
 

Слово вчителя. Кольорообрази у Вінграновського базуються на взаємопроникненні первинної (спектральної) і вторинної (символічної) семантики слова, зокрема білого (найпоширеніший у слов’ян, «чистота, незайманість») і чорного («смуток, печаль, смерть») кольорів. Серед хроматичних кольорів превалює синій – у цьому кольорі сконцентровано найвищу чуттєвість, граничну утаємниченість.

                                  Поезія «У синьому небі я висіяв ліс» демонструє взаємопроникнення пейзажного/описового і глибинного/екзистенційного планів. Прототипом синього кольору є небесні світила – через свою реальну віддаленість від людини асоціюються з непізнаним, загадковим. Колір у Миколи Вінграновського нейтралізує своє первинне спектральне значення і стає знаком глибини .почуттів, гармонії.

                                  Отже, висіяти ліс у синьому небі здатна людина, яка наблизилася до гармонії, пізнала глибини буття.

    Комп’ютерні технології.

Захист творчих веб-квестів за творчістю М. Вінграновського.

·        Поетика М. Вінграновського.

·        Оксюморон.

·        Поезія «Чорна райдуга» в естетиці живопису.

ЧОРНА РАЙДУГА

Не  дівчина,  не  мати,  не  сестра  -
Богине  віри  і  добра  богине...
Блискуча  маско  віри  і  добра!
Ваш  крик,  і  крок,  і  кров  для  мене  гине.

Та  що  лукавить?  В  серці  я  на  "ви"
Ще  із  думками  вашими,  з  тривогою,
Із  гудзиками  вашими,  підлогою
І  з  люстрою  під  стелею  весни.

Я  ще  вулкан  розвержений  любові,
Що  прагнув  смерті  вашої  не  раз,
Щоб  доторкнутися  і  воскресити  вас,
І  слухать  вас  у  велевдячній  мові.

І  слухать  вас...  Ви  знаєте,  в  якій
Солодко-темній  глибині  чуттєвій,
В  якій  солодкій  глибині  терпкій
Спалив  я  з  вами  літечка  миттєві,

Спалив  без  свідків,  язиків,  очей  -
Лиш  ви  і  я.  Удвох.  Обоє.  Тихо.
Хто  ж  дасть  мені  хоч  ніч  із  тих  ночей?
Із  тих  одвертостей  хоч  крихітливу  крихту?

Ніхто  не  дасть!  Бо  й  я  згорів  у  них,
Ви  ж  будете  ще  жить  -  пектись  в  моєму  слові,
Бо  ви  -  брехня!  Ви  -  маскарад  любові!
Ви  чорна  райдуга  небесних  літ  моїх...

...У  чорної  райдуги  біле  тіло
І  чорні  очі,  як  сто  криниць.
У  чорної  райдуги  небо  згоріло,
І  райдуга  впала  на  землю  ниць.

У  чорної  райдуги  в  пальцях  вітер
І  кров  голуба  -  в  крові  небо  сія.
І  телефон  біля  ліжка,  і  квіти.
Квіти  мої,  і  за  квітами  -  я.

1960

·        Жінка-галактика.

Лошиця з дикими і гордими ногами...

Лошиця  з  дикими  і  гордими  ногами,
Із  нізднями  рожевими  на  сонці
І  матово-темнавими  вночі,
Лошиця  із  мінливими  очима  -
То  чорними,  то  синіми,  то  мідними  -
Під  мідним  пасмом  звітреної  гриви,
Лошиця  із  сріблястим  животом,
Який  я  обніматиму  не  скоро,
А  обніму  -  забуду  світ  і  сон!
Лошиця  з  табуна  цивілізації,
Яку  я  виучив  і  гнав  через  Хрещатик,
Летів  за  нею  з  мертвою  вуздечкою
Повз  кіностудію  і  мертвий  стадіон,
Стьобаючи  гарапником  жадань,
Лошиця  із  шовковими  ключицями,
З  шовковими  пожежними  губами,
Яку  я  гнав  по  шпалах  і  по  тінях,
Скажи  мені,  як  далі  жить  мені??!
Мій  антисвіте  з  дикими  ногами,
Із  роздівоченими  стиглими  грудьми
І  стиглими  вигинистими  стегнами,
Прости  мене,  помилуй  і  врятуй!
Мій  антисвіте  з  чорним  животом,
З  чернечо-чорно-чорними  губами,
Із  міріадами  незвіданих  галактик,
Які  ховаються  в  тобі,  і  клекотять,
І  рухаються  власними  законами,
Порядками,  системами  і  низками,
Як  би  тебе  змінить  я  не  бажав!
Неясна  ти.  Як  мій  народ,  неясна...
В  ногах  твоїх  сиджу  я,  ніби  меч.
1964

    Поезія.

Драматизація (як підготовка до творчої лабораторії, участь бере увесь клас).

Я сів не в той літак...

Я  сів  не  в  той  літак
Спочатку
Думав  я
Що  сів  у  той  літак
Але  я  сів
Не  в  той  літак
Він  був
З  одним  крилом
Другим  крилом
Мав  стати
Я
Я
Ним  не  став
І  ось  вже  стільки  днів
Ми
Однокрило
Летимо
І  кожна  мить
Загрожує
Падінням
Добре  терпляча  дорога  моя
Що  смерті  не  боюсь  я
І  що  ти  про  смерть
Не  думаєш
Ми
Летимо.

1965

Творча лабораторія.

Щира бесіда.   Модель копінг-поведінки.Учні створюють самі

-Стрес/поганий настрій-усвідомлення-малювання/написання віршів;

-Стрес/поганий настрій-…

Вірш за метафорою.

 І група. «Синь».

ІІ група. «Літак».

ІІІ група. «Дорога».

Одинадцятислів’я.

І група. «Друг/Подруга».

ІІ група. «Перешкоди».

ІІІ група. «Небо».

ІV. Підсумки.Оцінювання.

ВЧ поезії «Синій сон у небесному морі...»

Синій  сон  у  небесному  морі,
Сплять  часи,  і  віки,  і  літа.
Я  лечу  у  сіянні  прозорім,
Труться  зорі  німі  об  літак.

Спить  жадання  якесь  таємниче
На  всесвітнім  святковім  чолі,
Тиша  тишу  по  імені  кличе,
Пахне  пилом  і  потом  Землі.

Пахне  сіном  з  Чумацького  Возу,
Що  мені  сивиною  сія,
І  тремтить,  як  стебло  верболозу,
Зачарована  мрія  моя...
Доки  в  серці  бажання  не  пізні,
Доки  юності  чиста  пора,  -
Подаруй  мене,  Земле,  Вітчизні
І  води  подаруй  із  Дніпра.

Доки  доля  дорогу  стеле,
Доки  в  снах  я  літаю  ночами,
Доки  весни  стоять  за  плечима,  -
Подаруй  мені  дівчину,  Земле!

1957

Метод «Мікрофон».    

Закінчити речення:

• Слова  Вінграновського розбудили в моєму серці...

• Поезії Вінграновського несуть людям ...

• Життя Миколи Степановича — подвиг, тому що ...

Оцінки за роботу на уроці отримують усі учні.

V. Домашнє завдання.

Створити слайд-твір «Жінка в поезії М.С. Вінграновського».

Додатки

Одинадцятислів’я

                            Вимоги:

·        складається з 11 слів (і самостійних, і службових);

·        знаходиться на 5 рядочках (1,2,3,4,1);

·        1 р. – колір, якість (прикметник);

·        2р. – про що пишу (прикметник+іменник);

·        3р. – тема поширюється  (3 слова);

·        4р. – про себе (4 слова);

·        5р. – результат, висновок (1 слово).

Лелека

Білий,

Родинний лелека,

Бережеш дім свято.

Доторкнусь до неба твого.

Мрію…

Вірш за метафорою

                                    Вимоги:

                         складається з 6 характеристик;

                         послідовність: колір, смак, запах, зовнішність,

                                                    звук, якість переживань;

                          перше слово рядочка – назва вірша.

Долоня

Долоня – це рожеве сонце.

Долоня – це  солодке молоко.

Долоня – це духмяна ніжність.

Долоня схожа на доброго птаха.

Долоня – це мелодія запаху.

Долоня – це щирість допомоги.